Iсторiя

Хортиця – колиска козацтва

Серед 230 островів, що розкинулися у пониззі Дніпра, завжди виділявся своїми розмірами і красою острів Хортиця. На цьому острові залишили свої сліди тисячоліття людської історії.

Музейний фонд заповідника, до якого належить Музей історії козацтва, налічує майже 60 тисяч одиниць зберігання.

Святість цієї місцевості у тому, що тут ймовірно, знаходиться і та міфічна колиска, в якій виріс скіфський народ, та таємнича печера, де родилися Агатир, Гелон та Скіф від героя Іракла (Геракла) та Змії-дівиці. Тому то Скіфи – пращури Геракла, й були сильні та войовничі. Від Скіфа пішли родоначальники скіфських царів.

З ІІ ст.н.е. на Хортиці з’являються ранньослов’янські племена, що займалися землеробством, гончарством, металообробкою.

Пізніше проходили Причорномор’ям племена, серед яких були гуни (ІV-V ст.), авари (з V ст.), хазари (VII-IX ст.), печеніги (IX-XI ст.), половці (XI — поч. XII ст.), татаро-монголи (XIII-XV ст.).

Слов’яни Київської Русі в ті часи (тобто до 988 року), коли вони були ще язичниками долаючи довгий та тяжкий шлях із «варяг в греки», зупинялись на Хортиці і приносили тут жертви своїм богам.

Хортиця була також місцем збору військових сил Київської держави, що йшла звідти у похід проти кочових ворожих племен – печенігів, половців, які заволоділи південними степами і нападали на землі Київської Русі, грабували, палили міста і села, знищували, захоплювали в полон русичів.

Поразка війська Київської Русі від татар на річці Калка (біля сучасного Маріуполя) призвела до початку татаро-монгольського іга на Русі. У 1237-1240 роках татаро-монголи завоювали землі як північної так і південної Русі й утворили свою державу Золоту Орду. З цього часу і почався розподіл Русі на північну, тобто Московську (Російську) Русь, та південну, тобто Русь – Україну.

У XIII ст. Хортиця ввійшла в коло тих українських земель, де формувалось українське козацтво. Цей острів став його колискою.
Хортиця з початку появи українського козацтва і протягом усієї його історії залишалась козацької землею і водночас відігравала видатну роль в історії Русі – України. Козацтво, яке формувалось в особистих умовах постійної боротьби проти іноземних загарбників і яке з часом розвинулось у збройні сили українського народу. Запорізькі козаки згодом піднесли до нечуваних на той час висот своє фортифікаційне мистецтво, викликаючи подив і захоплення у ворогів.

Саме з комплексу удосконалених укріплень і склалося за порогами унікальне місто-фортеця – Січ, яка була військовим центром, опорною базою запорозького козацтва, а потім Січ стала політичним центром всього українського народу, а пізніше розвинулось у столицю української держави – козацької республіки, яка стала називатися – Запорозька Січ.

Розпочавши свою діяльність із дрібної прикордонної боротьби Дмитро Вишневецький (Байда) робив усе можливе, на свій власний ризик, силами козакую чого населення збудував замок на Хортиці, який став прообразом Запорозької Січі, будівництво якого було завершено у 1554 році.

У жовтні 1558 р. кримський хан здолав оборону козаків і взяв хортицький замок. Татари увійшли в покинутий замок і зруйнували всі його укріплення.
У 1577-1578 рр. Яковом Шахом поновлюється на Хортиці укріплення. Козаки знову стали засиляти острів Хортиця, на якому вони стали кошем.

Перші два десятиріччя XVII ст. з Хортицею пов’язується ім’я геніального українського полководця, кошового отамана Запорозької Січі, згодом Гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Деякий час він перебував з усім Запорозьким військом на Хортиці. Перебував деякий час на Хортиці й запорозький Гетьман Іван Суліма, уславлений поводир походів проти султанської Туреччини.

З 1638 року почався занепад козаччини. Розігнане по Великому Лузі та Базавлузі козацтво бодай і принишкло, але не втратило своєї організації. Козаки у своїй більшості згуртувалися біля Хортиці, куди все-таки тікав всілякий люд з України. Козаки казали так: «Січ – мати, а Великий Луг – батько, от там треба й вмирати».

У часи Хмельниччини (період Богдана Хмельницького) на Хортиці збиралися козацько-селянські загони на боротьбу з окупаційними військами Польщі на Україні. Богдан Хмельницький не один раз був на Хортиці.

Під час російсько-турецьких воєн 1735-1739 рр. та 1768-1774 рр. Хортиця була форпостом, який мав важливе значення, бо відігравав велику роль у забезпеченні тилу російської армії і козацьких військ. У 1775 році російська імператриця Катерина ІІ наказала знищити Січ «як гніздо свавільства… в його політичній потворності». Саме так вона кваліфікувала наявність демократизму в устрої Запорозької Січі. Угіддя Запорозької Січі були роздані Катериною ІІ російським князям. Першим володарем Хортиці стає граф Григорій Потьомкін-Таврійський, який передав Хортицю в 1789 році у казну, і тоді тут через рік з’явилися німці, які заснували колонію «Острів – Хортицький». Царизм хотів закрити доступ на цю священну козацьку землю українським селянам та колишнім козакам-запорожцям. Він боявся відродження Січі.

У 1965 рік знаменитий в історії Хортиці Радою Міністрів Українська РСР прийняла постанову по увічнення пам’ятних місць Запорозького козацтва. Острів Хортиця був оголошений державним історико-культурним заповідником. 06.04.1993 р. заповіднику о.Хортиця надано статус національного.

Острів Хортиця є свідком багатовікових традицій українського народу, колискою українського козацтва, оплотом запорозьких вольностей, уособленням національного духу. Це унікальна, багатошарова пам’ятка, на ньому розміщені 70 пам’яток історії, археології та монументального мистецтва, що охоплюють період від мезоліту до наших днів.

Тепер на острів Хортиця їдуть нащадки козацької слави, козаки МГО «Козацтво Запорозьке» щоб не забувати чия кров пульсує в наших жилах, нащадками кого ми є. 4 червня 2005 року на острові Хортиця у день 230-ї річниці з часу зруйнування Запорозької Січі – святині духу українського козацтва, відбулася козацька рада, на якій обрали Гетьманом України Президента Віктора Ющенка.

Побувши на цьому острові, ми спільно долучаємося до захисту душі і серця України – священної Хортиці. І пропонуємо усім козакам відвідати це святе для козаків місце, бо без Хортиці немає України, немає слави козаків-запорожців.

Матеріал підготував:
Отаман Суховіївського куреня округу,
військовий старшина (підполковник) Сердюков А.В.

Добавить комментарий