Дніпровська Тортуга

Про них пишуть книги і знімають фільми. Півсвіту захоплюється пригодами Джека Горобця. Чому ж українці своїх Джеків Горобців або цураються, або соромляться як чогось ганебного? Та тому, що не знають історії козацького піратства.

В силу політичної кон’юнктури або звичайного піару періодично та чи інша посадова особа шокує українців заявою, що запорізькі козаки, мовляв — «звичайна зграя розбійників і піратів».

Кілька років тому широкий резонанс викликали слова гендиректора компанії Carlsberg Ukraine, уродженця російського Єкатеринбургу Петра Чернишова, який порівняв запорожців з сомалійськими піратами.

«Можливо, нам уже досить на всю силу битися за належність до того минулого, яке вчить жити нас без економіки та держави. Вчить нас, що країна – так само як і Січ – не може прожити самостійно, майже як паразит» — заявив Петро Чернишов.

У відповідь націонал-патріотичні організації вимагали від Carlsberg звільнити менеджера і навіть закликали українців бойкотувати продукцію компанії.

Підтекст обурення патріотів цілком зрозумілий – «руки геть від славних лицарів минулого». Та чи варто так запекло обіляти запорожців, заперечуючи їхній піратський шлейф?

Епоха корсарів

А чи були запорожці піратами? Відповідь – безперечно були. Запорожці мали добрячий досвід захоплень торгівельних та військових кораблів і (особливо) атак на прибережні міста і порти.

Проте чи коректно буде оцінювати низових козаків з позицій дня сьогоднішнього? Аж ніяк не коректно. Піратством у ті часи промишляла і Європа, і Московія, і Туреччина.

Період існування Запорізької Січі, XVI-XVIII ст. – це практично епоха розквіту піратства. Якось забувається нині, що запорожці були сучасниками Френсіса Дрейка, Генрі Моргана, Роба Бразильця, Олів’є ван Ноорта та Стеньки Разіна.

На Середземному морі існувала військова організація, дуже схожа за структурою на Запорізьку Січ – Мальтійський орден.

І от же що дивно – не поспішають Франція, Голландія, Іспанія, Мальта та інші держави цуратися своїх піратів. Не збирається Британія заднім числом відміняти укази про присвоєння лицарських звань Френсісу Дрейку і Томасу Моргану через факти морського розбою, який чинили її кавалери. Навпаки!

Про піратів пишуть книжки. Про піратів знімають фільми. Півсвіту захоплюється пригодами Джека Горобця та капітана Барбосси. Чому ж українці своїх Джеків Горобців та капітанів Барбосс або цураються, або соромляться, як чогось ганебного? Та просто тому, що не знають історії козацького піратства.

Закляті сусіди

Перш ніж оцінювати, ким же були насправді запорізькі козаки – ненажерливими горлорізами чи романтичними рятівниками українських дівчат з неволі, треба згадати: а проти кого власне було спрямоване козацьке піратство?

Відповідь очевидна – проти Кримського ханства та Османської імперії. Вже після цих слів, сучасні українці на докори про піратську славу козаків можуть сміливо відповідати: «Заздріть! У вас таких піратів не було».

І османська імперія, і її васал Кримське ханство у ранньомодерні часи були, мабуть, наймогутнішими державами регіону. Варто згадати, що Кримському ханству у XVI-XVII ст. платили данину обидва її християнські сусіди – Річ Посполита та Московське царство.

Козацький десант у Кафі (нинішня Феодосія) 1616 року. Гравюра з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Сагайдачного» (1622 рік). Великі кораблі — турецький флот, який узяли на абордаж і знищили

Ані поляки, ані московини про вторгнення на землі татар у ті часи навіть не мріяли. А в той самий час татари у 1571 році спалили Москву, у 1577 році пограбували Волинь, у 1609 році розорили Серпухов та Коломну (під Москвою), а в 1617 році сплюндрували околиці Львова.

Власне, саме з татарами з першими стикнулися запорізькі козаки у Дикому полі, саме татари стали першими жертвами козацьких атак, і власне від татар козаки запозичили чималу кількість бойових прийомів, а також терміни «козак», «кош», «осавул», тощо.

Два береги одного степу. Про дружбу і «спорт» козаків і татар

Щоправда, переважну більшість нападів козаків на татар піратськими назвати важко, позаяк відбувалися вони не на морі, а на суходолі. Сутички з гарнізонами кримських міст – це також не напади на татар, оскільки майже весь Південний берег Криму за Кримського ханства був територією Османської імперії.

Саме її гарнізони стали головною метою відчайдушних козацьких десантів.

В історії Османської Імперії XVI-XVII сторіччя – це період розквіту і розширення кордонів. У 1522 році турки вибили з острова Родос Орден Госпітальєрів (Мальтійських лицарів), у 1527 році турки ледве не взяли Відень, у 1541 році османами був взятий Будапешт.

Штурм Кафи Сагайдачним у 1616 році. Малюнок нашого часу

Постійний тиск на свої кордони відчували Австрія, Річ Посполита, Московія, Персія, Італійські князівства. Жодна європейська монархія в здоровому глузді не зважувалася на бодай якість наступальні дії проти Туреччини.

Зрештою, Туреччина мала серед підданих і власних піратів, і власну «Запорізьку Січ». Роль останньої виконувала Буджацька орда, яка номінально була підданою Кримського хана і турецького намісника у фортеці Ак-Кермен (сучасний Білгород-Дністровський).

Реально ж ця орда слухалася виключно своїх беїв, і здійснювала численні напади на землі християн з власної ініціативи. Такий веселий спосіб життя приваблював до буджацьких улусів тисячі вершників, які порвали зі своїми родинами і мандрували в пошуках військової добичі – татари таких осіб називали… «казаками».

«За буджацькими степами їдуть наші з бунчуками…» — український романтичний фікшн XIX ст. про славні піратські часи

Склалася просто дивовижна ситуація. Султан звинувачував польського короля в тому що його піддані-запорожці грабують турецький берег, а король цурався козаків, як свавільників, і одразу ж заявляв, що козаки мстяться за набіги, які здійснюють буджаки.

Султан так само цурався буджаків, як ослушників його волі, але зауважував, що дії буджаків – відповідь на напади запорожців. Природно, і польський король руками запорожців, і турецький султан руками буджаків з перемінним успіхом реалізовували кожен свої геополітичні плани.

Крім Буджацької орди, підданими Османського падишаха були мешканці Магрибу, відомі в історії як Берберські пірати. Саме з ними боролися на Середземному морі мальтійські лицарі.

Українці, які створили імперію. Мальтійський орден і канцлер Безбородько

Напади берберських піратів викошували прибережні райони Італії, Іспанії та Португалії мов пошесть – цілі провінції ставали безлюдними. Географія турецьких піратів не обмежувалася Середземномор’ям – у 1627 році вони напали на Ісландію, а у 1631 році – атакували берег Ірландії.

А тепер уявіть, як на всьому цьому тлі сприйняли у Європі вість про атаку гетьмана Сагайдачного на Стамбул? На столицю найбільшої і найагресивнішої імперії Європи того часу. Очевидно – з радістю та подивом.

Хайр ад-Дін «Барбаросса» — берберський пірат, якого чоловік Роксолани султан Сулейман зробив головним адміралом турецького флоту. Його мавзолей розташовано у стамбульському районі Бешикташ, біля Морського музею

Британські пірати не могли похвалитися нападами на Мадрид. Іспанські пірати жодного разу не нападали на Лондон. Запорожці ж такі подвиги в своєму активі мають – столицю свого найжахливішого ворога вони палили неодноразово.

Не треба також забувати – піратство піратством, але козаки і справді визволяли з неволі величезну кількість християн-бранців – цьому існує багато свідчень. Періодично серед звільнених виявлялися представники відомих шляхетських родин.

Татарин непереможний у степу, козак – на морі

Ознайомлення з історією козацького піратства наводить на думку, що тактика морських походів була або принесена на Запоріжжя зовні, або принаймні хтось дуже гарно адаптував цю ідею під місцеві умови.

Від самого початку морська війна козакам була не притаманна. І перші сутички з козаків-християн з татарами, і походи князя Вишневецького були переважно суходільними. Човни, якщо й використовувалися в них, то лише як допоміжний транспортний засіб – не більше.

Достеменно відомо про морський похід запорожців проти турків у 1574 році – під час війни за молдавську корону між волоським господарем Петром (якого підтримували турки) та молдавським господарем Іоном Воде Лютим, на боці якого загін шляхтича Івана Свирговського.

Відомо, що під час цієї війни козаки на чолі з отаманом Фокою Покотилом «гуляли» Чорним морем та атакували турецькі береги, аби відволікти сили турків від Молдавії. Цей похід складно назвати піратським рейдом – швидше відволікаючою військовою операцією.

Зовсім з іншого боку виглядають походи легендарного Самійла Кішки. Перший свій похід Кішка здійснив у 1567 році і відтоді постійно турбував турецький берег. Його атак зазнали Гезльов, Очаків, Кілія, Білгород, Ізмаїл та численні турецькі кораблі на морі.

«Бритоголовий народ». Як турецькі літописи зображували козаків

Своїми подвигами він переполошив і турецького султана Селима ІІ, і польського короля Сигізмунда ІІ Августа. Та в 1573 році отаман Самійло зазнав поразки і потрапив у полон, після чого 25 років тягав весло на турецькій галері. У 1599 році він зумів підняти на галері повстання.

Бранці перебили турецький екіпаж, опанували корабель і з піснею «Несе Галя воду» попливли до рідних берегів. Кішці пощастило – біля Тендрівської коси їхня галера наскочила на човни іншого козацького отамана – Семена Скалозуба.

За рік отаман Скалозуб був перехоплений турецькими галерами у Керченській протоці і загинув у відчайдушному абордажному бою. Приклад Скалозуба вказує, наскільки небезпечним був такий «бізнес». Того самого року Самійло Кішка здійснив похід на Трепезунд та Синоп і звільнив частину «братів» з загону Скалозуба.

Можна вважати, що саме Самійло Кішка був першим козацьким теоретиком морської війни. І він же показав, як вчорашній пірат може ставати політичним діячем – саме Кішка добився скасування закону про визнання козаків поза законом.

Петро Сагайдачний — перший козацький політик. Використовував піратські походи на турків як засіб тиску на владу Речі Посполитої. Пам’ятник йому розташовано на київському Подолі, біля Могилянки

У ті часи козацькі походи на море не були явищем частим з кількох причин. По-перше – козаки ще не були достатньо організовані й впоряджені, й тому кожен похід потребував харизматичних лідерів. А по-друге – козаки мали широкий вибір для прикладання власної сили.

Початок XVII-го сторіччя, відомий в історії Росії як Смутні часи, для Польщі означав один військовий похід за іншим. Польські старости сотнями закликали козаків до своїх загонів, а отже ризиковане морське піратство для козаків просто не мало резону.

Ситуація змінилася за гетьманування Петра Сагайдачного. Нема потреби повторювати подвиги славетного гетьмана – варто лише зробити кілька зауважень.

Сагайдачний — перший політик Запоріжжя, творець козацької України

Припинення війни у Московщині призвело до повернення у Річ Посполиту тисяч людей, єдиною професією яких протягом десяти років була війна. Ті з них, хто не зміг акліматизуватися в мирному житті чи-то бажав продовження бурної діяльності – подалися на Січ.

Крім того, на початку XVII-го сторіччя в Речі Посполитій сталася череда вельми холодних років, що вдарило по врожаях і відповідно – по достатку людей. Всі знедолені і розорені, які не бажали продавати свій останній актив – свободу, так само рушили до дніпровської Тортуги.

Піднята з дніпровського дна і відреставрована козацька чайка з заповіднику «Хортиця» (перша половина XVIII ст.). Головне ударне судно козацьких походів. Швидкісне і невисоке, тобто важко помітити і влучити артилерійським вогнем. Довжина чайки — 17,5 метрів. висота 3,5 метри), вміщувала екіпаж з 50 чоловік, оснащена 4 гарматами (не рахуючи мушкетів екіпажу)

І нарешті, в Туреччині період харизматичних рішучих султанів змінився роками внутрішніх чвар та придворних інтриг. В таких умовах турки були просто не здатні на будь-який організований опір. От саме на цю ситуацію і прийшов гетьман Сагайдачний.

Бунчук – козацький «Веселий Роджер»

Петро Сагайдачний довів тактику морських походів козаків до досконалості. Крім того, стараннями самих козаків та кобзарів (колишніх козаків) козакам був створений неабиякий піар. Сотні людей з усієї України валили на  Січ.

Козацька столиця перетворилася у справжню піратську столицю на кшталт порту Тортуга, якщо тільки можна собі уявити Тортугу, де не було жодної жінки, де існувала сувора військова організація, і де покора перед отаманами була залізна.

Пірати Карибського моря — перші демократи Заходу

Новини про атаки на Синоп, Трапезунд, Варну й нарешті спалення двох гаваней у Стамбулі швидко облетіли Європу. Османську імперію боялася вся Європа – і раптом знайшлася сила, якої боялися самі турки.

Природно, що Сагайдачний спробував конвертувати цю славу у політичні дивіденди. Проте смерть зрізала його прямо на зльоті, а другого подібного ватажка у запорожців просто не було.

Ці успішні походи на турка прикро пожартували з запорожців. Після Хотинської війни 1621 року майже чотири роки в Речі Посполитій король не мав грошей на утримання війська, і козаки лишилися в Україні ледь не єдиною збройною силою. Здавалося — будь-якої поставленої мети можна було б досягти голими руками. Але козаки розширенням своїх прав не займалися – вони на море плавали.

Варто також пригадати, що закінчилося таке становище у листопаді 1625 року походом поляків в Україну і поразкою козаків у таборі під Куруковом. Одна з причин поразки – більша частина кошу в той момент «на турка ходила».

В подальшому протистояння запорожців та Османської імперії складалися по різному. Козаки неодноразово виходили в море. Іноді їхні походи мали суто піратську мету, іноді – були частиною великого політичного проекту.

Так, наприклад, весною 1629 року загін запорожців з 500-700 бійців десантувався в Інкерманській бухті (на місці нинішнього Севастополя), здійснив піший марш углиб ворожої території, узяв штурмом фортецю Мангуп-Кале та захопив ханську казну. Проти козаків виступило місцеве населення, але запорожці зуміли упоряджено відступити до своїх човнів та відплисти до дому.

Ця операція, варта сучасного спецназу морської піхоти, виглядає як звичайний піратський набіг — якщо не знати що в той момент у Криму відбувалася громадянська війна, що запорожці виступали союзниками хана Мехмеда ІІІ (прибічника незалежністі Криму від Туреччини), і що як раз у той момент козаки готували похід на Кримський Юрт (ханську державу).

Про те, наскільки серйозно ставився до їхніх намірів кримський хан, свідчить той факт, що — незважаючи на захоплення козаками казни — хан Джанібек не відправив на охорону Криму жодного загону. Всі вони чекали на козаків біля Перекопу.

Іще 80 років після Сагайдачного козаки вчиняли походи практично по тій самій схемі. Про рівень їхньої успішності свідчить хоч би такий факт, що однією з ходових монет в Україні тих часів була «салтанея» — тобто турецький золотий султані, відомий також як алтин. До України він потрапляв, природно, у вигляді козацького бакшишу.

Османська султані часів Сулеймана І-го і Роксолани. За стандарт монети було взято венеційський дукат. Фото: muenzauktion.com

Проте потроху активність козацьких морських походів зійшла нанівець, в силу чисто політичних причин – стосунків козаків із турками і татарами та угодами, яким козаків обмежувала Москва.

Схоже, останній самостійний похід козаків відбувся у 1696 році, коли загін Якова Чалого атакував Гезльов (нинішню Євпаторію). Занепад піратства у Європі стався приблизно в той самий період.

Читайте також: «Союз українських козаків і американського пірата — засновника ВМФ США»

Дмитро Калинчук