Карнаухівка – сторінка історії козацтва запорозького

Перед нами нове краєзнавче дослідження Зої Шевцової «Сторінки історії Карнаухівки», яке вийшло друком у 2012 році. Це видання для всіх, хто любить рідний край, для тих, хто хоче вберегти хоч часточку своєї історії, коли архіви наші козацькі й гетьманські умисне попалено.

Ця книга розповідає про Карнаухівку, яка виникла на місці козацького зимівника у 1737 році.

Завдяки дослідженням Д. Яворницького місць запорозьких, ним були зроблені записи, які нині пов’язують нас із тією далекою, легендарною козацькою добою. Сама Запорізька Січ, маючи понад тридцять тисяч мешканців, мусила чимось харчуватися. А степові простори з родючими землями вабили до себе населення. Тому навколо Січі будувалися хутори (зимівники), які належали всьому Війську Запорозькому. Деякі отамани і старшини випрошували в адміністрації Січі право на володіння окремими ділянками землі й засновували собі хутори на правах власності. Вони набирали на Січі людей, охочих з ними працювати. Зазвичай то була голота (так на Січі звали рядових козаків). Вони разом будували землянки, сіяли ячмінь, пшеницю, просо, жито, розводили корів, овець, кіз. Так навколо Запорозької Січі по берегах Дніпра виникло багато хуторів – так званих зимівників, з яких згодом утворилися села – Таромське, Старий Кодак, Карнаухівка та інші.

Зимівник курінного отамана Семена Карнауха належав до Новокодакської паланки Війська Запорозького. А перша згадка про Карнаухівку відноситься ще до 1702 року, коли козаки на чолі з Семеном Карнаухом напали на чумаків Лубенського полку, котрі їхали за сіллю на Берду.

З досліджень Дмитра Яворницького дізнаємося, що зимівники на Запоріжжі засновували, як правило, три-чотири родини козаків, яких називали гніздюками або сидняками. Вони забезпечували січових козаків продуктами й були у підлеглому становищі. Мешканців зимівників кликали у похід лише у виняткових випадках – пострілом з гармат на Січі або через гінців. На момент скасування Січі існувало понад 730 зимівників. Одним із них був зимівник козака Карнауха.

Карнаухівка не знала панщини, тут жили нащадки козаків, котрі мали «вольності». Карнаухівці ніколи не були кріпаками, після знищення Запорозької Січі вважалися державними селянами. Вільні землі були з родючими ґрунтами – чому б не селитися? Інтенсивне заселення йшло тут після ліквідації Січі, тобто після 1775 року.

Тоді зимовник заснували

Преславні наші козаки

Своє коріння тут пускали

Міцне на довгії роки.

(Зоя Шевцова, «Карнаухівський край»).

У 1770-1772 роках, коли у козацькому краї лютувала чума, морова виразка, біда дійшла й до Карнаухівського зимівника. А так, як козаки сповідували православну віру, їм була притаманна релігійність. То почувши про чудодійну силу великомучениці Варвари, за порадою ченця-пустельника Івана Кайдаша поселенці на горі встановили її ікону і молилися святій, благали про порятунок. Невдовзі епідемія припинилась. Карнаухівці дали обітницю збудувати храм святої Варвари.

Свята Великомучениця Варвара – покровителька від непередбаченої смерті без причастя і покаяння, що вважається у християнстві караним. День памяті святої припадає на 17 грудня.

Карнаухівці виклали своє прохання кошовому отаману Петру Калнишевському, а він у свою чергу направив його до Київського Митрополита Гавриїла І (Кременецького) за офіційною бумагою від 18 квітня 1773 року за № 397-м. і вже 29 березня 1775 року церква святої Варвари була освячена. Першими священиками у ній стали козаки з Каневського куреня Василь Трофимович Удовицький та Ієремій Леонтович.

Традиція народної благочинності полягає в тому, що Богові потрібно віддавати краще. І хоча чотири рази Святоварваринська церква у Карнаухівці горіла, руйнувалася внаслідок природних негараздів, але щоразу заново відроджувалася завдяки тому, що в загальну справу мешканці вкладали частку своєї душі, праці, коштів.

У своїй книжці Зоя Іванівна використовує усну історію, доводячи до читача, як воно було насправді. Важливо знати кожному, звідки походить назва рідного селища, хто його засновник, яке його коріння.

Зібраний матеріал, який Зоя Шевцова відобразила у книжці, дає можливість вивчати історію не в загальному плані, а на конкретному прикладі, а тому ефективно. Це також данина пам’яті славному минулому краю, шани тим людям, які цій місцевості жили й живуть зараз. У 2012 році карнаухівці відзначили свій 275-річний ювілей.

Спасибі ж, любі карнаухівці,

Що несете ви у віка

І правду, й волю, й силу духу,

безсмертну славу козака.

(Зоя Шевцова «Карнауівський край»).

Невтомна козачка Зоя Іванівна Шевцова спрагло вбирає минуле рідного краю, прийнявши духовний спадок просвітництва від дідуся Михайла Лояна і послідовно несучи його по життю. Зоя Іванівна відроджує пам’ять про правду минулого, бо не можна без пам’яті, інакше у нас не буде майбутнього.

Карнаухівці мають пишатися, що мають козацькі коріння і воно не може піти в забуття. Зоя Шевцова сповна використала усну історію у своїй книжці «Сторінки історії Карнаухівки».

За свій великий вклад за відродження історичної правди про козаків-запорожців та на честь 10-ї річниці утворення Новокодакської паланки МГО «Козацтво Запорозьке» (2012) Зоя Іванівна Шевцова відзначена ювілейною медаллю Української православної церкви Дніпропетровської єпархії спільно з Новокодакською паланкою «Покрова Пресвятої Богородиці».

Керівник об’єднання «Берегиня»
МО МГО КЗ «Окремого природо-правозахисного округу
МГО «Козацтво Запорозьке» Чумаченко І. В.

Поделиться в соц. сетях

Залиште коментар або трекбек з вашого сайту.

Коментувати

*