Запорожці приймали аж ніяк не всіх
Запорожці в своє товариство приймали аж ніяк не всіх. Щоб випробувати бажаючого в них залишитися, вони не вигадували нічого особливого — просто залишали такого кандидата ненадовго одного, а самі ховалися в очеретах поблизу й спостерігали звідти: що він буде робити? Якщо тільки посидить-посидить, та й почне голосити-плакатися: «І куди це поділися ці дурні-запорожці. І навіщо я до них подався? Краще б я й далі сидів під крилом батька-матері!», тоді з очеретів вмить чулося: «Та й іди куди-подалі, нам таких не треба!» Якщо ж наш претендент посидить-посидить трохи, та й почне варити кашу, сам наїсться та іншим залишить, та вдарить потім на кургані гопака, то запорожці відразу ж із очеретів повилазять, обіймуть новоприбулого та відразу приймуть у своє товариство. (Див. Д. Яворницький. Iсторія запорозьких козаків. У трьох томах. Київ, «Наукова думка». 1990р.)
Дуже вірний метод виявити ледачого і безініціативного, бо розумна людина ніколи не бідкається і не скучає.
Взяти такого на роботу означає що треба буде говорити йому до дрібниць, що йому робити, в противному випадку він виправдається: «Я не зробив, бо Ви мені не сказали це робити, а те, що сказали — я зробив».
Тому керівникам цим давнім методом можна перевірити, кого вони беруть на роботу.